Дениса Новікова вважали кращим воротарем України серед футболістів його віку
— Нападник ”Вишневого” рухався один на один із воротарем. Денис вибіг назустріч і падав, щоб забрати м’яч. Нападник теж падав. Коліном ударив Дениса у висок і проламав йому голову. Нападаючого звинувачувати не можна. Це ж футбол, — розповідає 51-річний Василь Наумчук, тренер ”Зеніту”.
Денис від удару втратив свідомість. Його відвезли до лікарні. За годину голкіпер помер.
— Денис у четвер повернувся з Білорусі. Йому запропонували грати за команду вищої ліги футбольного клубу ”Гомель”. За два тижні мав зібрати документи. Щоб не втрачати ігрової практики, став на ворота, — додає тренер. — Він стовідсотково був кращим в Україні серед його однолітків.
О 13.00 з одноповерхового будинку виносять труну. У домовину поклали футбольний м’яч і голкіперські рукавички. Із дворів виходять люди. Дві літні жінки в траурній колоні перешіптуються:
— Це ж треба, щоб у мирний час таких молодих хлопців хоронили. Місце, канешно, вибрали не дуже гарне, над самою дорогою, пам’ятник постійно пилюкою припадатиме. Це від того, що все поспіхом вирішувалося, — каже одна із жінок.
Небіжчика відспівує священик. Просить сказати прощальне слово.
— Денис прийшов до мене в 10 років. Уже тоді він здався урівноваженим і обов’язковим. Я запропонував стати на ворота, — каже Віталій Осколок, 52 роки, перший тренер Новікова. Чоловік плаче, часто замовкає. — Він був кращим воротарем, завжди зібраний. У нього не було дитячих помилок. У його смерті є й моя вина.
Олександр Тютюн, голова Київської обласної федерації футболу, говорить тихо, стримує сльози:
— Я просив батьків відпустити Дениса після дев’ятого класу в школу-інтернат, аби він професійно займався футболом. Я бачив у ньому великий потенціал, — каже Тютюн.
Підходить до труни, кілька секунд мне в руках воротарські рукавички.
— Дома Денис майже не бував, постійно в роз’їздах. Його сумки завжди стояли спаковані. В які клуби не поїде на оглядини — скрізь підходив. Його хотіли забрати у вищу лігу за казахстанський ”Шахтар”. Але там була умова — змінити громадянство. Ми не дозволили. І в мінському ”Динамо” був, і в київський ”Арсенал” запрошували, і у футбольний клуб ”Волинь”. Може, це рок. У Дениса на столі лежить книжка Володимира Перхуна ”Мій син — воротар”. Сергій Перхун (воротар московського ЦСКА 2001-го. — ”ГПУ”) помер так само, як і Денис, — розповідає батько 50-річний Володимир Новіков.
У кімнаті Дениса блакитні шпалери. На столі комп’ютер, диски з іграми ”ФІФА-2008”, ”ФІФА-2009”. Шафа обклеєна плакатами футболістів. На стіні — медалі.
— Він жив футболом. Додому приїде — і зразу біжить на вулицю пограти. Хотів стати професіоналом. У нього й на комп’ютері тільки футболи записані. Англійську вчив. Його кумиром був італійський воротар Діно Дзофф, — додає батько про сина.
Денис — єдина дитина в Новікових. Володимир і його дружина 39-річна Вікторія працюють в ”Укрпошті”.
— От за що така несправедливість. Дід вже кілька років лежить паралізований. Його Бог не забрав, а забрав нашого соколика, — зітхає бабуся 69-річна Євгенія Новікова. Вона живе разом із сином і невісткою у Фастові.
| 
Мій профіль
